Дані про сільську раду

 

Богуславецька сільська рада

   19762, вулиця Максимовича буд№3 с.Богуславець Золотоніський район Черкаська область, 6-21-31, 2-01-07, (електронна пошта відсутня).

Сільський голова -  Головко Віктор Петрович

Секретар сільської ради  - Недолуга Оксана Семенівна

Головний бухгалтер сільської ради -  Полегенька Таміла Миколаївна

Спеціаліст землевпорядник с/р - Головко Олена Олександрівна

 

 

Депутати

Богуславецької сільської ради Золотоніського району Черкаської області

YІ скликання

1. Гмиря Людмила Олександрівна

2. Головко Олена Олександрівна

3. Кобець Григорій Миколайович

4. Крись Ганна Михайлівна

5. Лисенко Віра Василівна

6. Логвінов Ігор Володимирович

7. Москаленко Тетяна Миколаївна

8. Недолуга Оксана Семенівна

9. Поліванова Тетяна Миколаївна

10. Полегенька Таміла Миколаївна

11. Хабло Микола Олексійович

12. Хабло Петро Миколайович

 

Склад виконавчого комітету сільської ради

1. Заступник голови виконкому - Лисенко Василь Федорович

2. Секретар виконкому – Недолуга Оксана Семенівна

3. Головко Катерина Іванівна – член виконкому

4. Бондар Віра Миколаївна – член виконкому

5. Касян Микола Пилипович – член виконкому

6. Степаненко Віталій Васильович – член виконкому

7. Логвінова Ольга Іванівна – член виконкому

 

 

   На території с.Богуславець діє місцеве господарство СТОВ «Прогрес», директором якого є Лисенко Василь Федорович.

   Історія Богуславця налічує вже більше 350 років, адже перша згадка про це село датована в історичних джерелах 1660 роком. Місцина тут погорблена, порізана глибокими ярами і село буквально потопає в зеленому розмаїтті розкішних верб. Розділяється на мальовничі кутки голубінню численних ставків. З приводу походження назви села варто згадати два перекази. У першому, доволі романтичному, йдеться про те, що задніпрянські козаки перебиралися через річку Згар і загрузли в болоті, а потім, вибравшись звідти, полегшенно зітхнули й промовили: «Слава богу». Оселившись у цій красивій місцині, вони назвали її «Богуславець». За другим переказом, гетьман П.Дорошенко вивів козаків із Правобережжя й поселив їх на місці сучасного Богуславця, обравши й відповідну назву осади.

   Богуславець – то не рядове село. Адже саме тут народився і пошов у високі світи науки видатний український історик, археолог, ботанік і етнограф, перший ректор Київського університету Михайло Олександрович Максимович. Він народився на хуторі Тимківщина, що є нині частиною Богуславця. Тут розкинула свої розкішні віти могутня липа, котрій уже 300 літ. На місці садиби Максимовичів встановлено пам»ятний знак. В Богуславецькому НВК  є музейна кімната. Основу музейної колекції складають археологічні знахідки з місця колишньої садиби Тимківських, фотоматеріали з Прохорівки, виставка творів про Михайла Максимовича. Світлицю прикрашають картини В.Дрючила «Місце колишньої садиби Максимовича» і «Липа», художнє полотно І.Кулика «Максимович у Прохорівці», погруддя вченого з білого гіпсу  – робота київського скульптора І.Шаповала.

   Залишили свій слід у науці земляки Максимовича – доктор технічних наук Віталій Степанович Побиванець та кандидат сільськогосподарських наук Василь Васильович Носенко. Саме в Богуславці генеалогічне коріння відомого державного діяча сучасної України Сергія Борисовича Тулуба.

  Родом із Богуславця відомий український поет, член національної спілки письменників України, лауреат літературно-публіцистичної премії «Берег надії» імені Василя Симоненка Іван Семенович Дробний.

    Загальна площа Богуславця нині становить 284,7 га, протяжність його житлової частини понад 7 км. У селі налічується 14 вулиць і один провулок. Найближчі територіальні сусіди Богуславця села Крупське, Синьооківка, Антипівка та Вознесенське.

   На території села є загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня, яка носить звання ім.. М.О. Максимовича, сільська рада, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури, Обеліск Слави, пам»ятник Невідомому солдату, діє сільськогосподарське підприємство з обмеженою відповідальністю «Прогрес».

  В Богуславці живуть працьовиті й щедрі душею люди. Багато богуславчан за звитяжну працю удостоїлися високих урядових нагород. Серед них – Михайло Федорович Приходько, кавалер орденів Леніна, Жовтневої революції та Трудового Червоного Прапора. Орденом Червоного Прапора нагороджені Іван Антонович Йосипака, Катерина Андріївна Бурда. Кавалерами ордена «Знак Пошани» стали Іван Олександрович Кобець, Іван Миколайович Калина, Марія Петрівна Носенко та Ганна Петрівна Грищенко. Василь Михайлович Бардик удостоєний орденів Трудової Слави 2-го і 3-го ступенів.